ОМРІЯНА УКРАЇНА  АНАСТАСІЇ МЕЛЬНИЧУК

 

                  Твір написаний мандрівницею з паралельного світу. Ця вигадана земля прототип нашої, але вона вже пройшла той етап на якому зараз ми. Утопія, за уявленнями, - типова Україна, але в  далекому майбутньому.

                                                     *   *    *

Мої подорожі склали не завжди гарне враження про цей світ. Але одна країна, точніше острів, кардинально змінила уявлення про все. Вона вселила в мою душу надію на добро, світлість та оптимізм. Вперше за довгий час  мені захотілося залишитися там жити назавжди.

                 Є такий острів Утопія. Там панує справедливість,  рівність, там є  повітря, яке пахне трояндами та свіжістю першого інію. Там співають птахи, які досхочу наїлися червоних ягід з холодного куща,  там чарівне задзеркалля не потребує художників, воно з обох сторін дзеркала. На острові грає музика,  яка проходить крізь легені, наче кисень, та наповнює їх ентузіазмом і надіями. Із ластівок не сиплеться пір’я. Пташка не потребує летіти кудись далеко на північ, адже цей вирій буде тут. Тут не дихають запозиченим повітрям, тут створюють своє. В Утопії  безліч художників, цей острів і є побудований прекрасними картинами. Там люди самі малюють реальність, яка їм подобаються, вони живуть так, як хочеться їм, у створеному ними світі, світі своїх симпатій.

Годинами я сиділа у бібліотеці та читала історію цієї землі. На острові безліч книг. На диво, я не натрапила ні на одну книгу про майбутнє, адже навіщо жителям витрачати прекрасне сьогодні, на завтра? Але там досхочу книг  про минуле цієї землі. Можливо, щоб не допустити тих самих помилок, уникнути повторення не досить приємних періодів. Із книг  я дізналася, що не завжди все було настільки чудесно.  Зараз, коли я розгортаю свій блокнот, то бачу безліч цитат, виписаних мною з цих книг. У блокноті коротко написана історія Утопії, яку  і хочу вам розповісти. Загалом, я поділила її на три періоди, в яких і зібрана вся суть проблеми:

1. Досить часто буває, коли величезна проблема починається ні з чого. Так і було в Утопії. Маленьку сніжку проблем,  яка котилася непомітно, ніхто не помічав, аж доки вона не преретворилася у великий сніговий ком, який із невимовною швидкістю котився у яму. В одній з книг я знайшла досить гарний опис цього періоду: «Кожному хоча б раз доводиться обирати. Навіть небу, між сонцем і місяцем, навіть повітрю, між туманом та чистотою. Обирати доводиться і думкам, в чию голову їм полетіти. Обирати довелося й нам. Коли на горбистому шляху, по якому ти йшов досить довго, перед тобою замість лугу з дзвіночків глибока-глибока прірва - тобі потрібно обирати між шляхами, якими її можна обійти. Це як розгалуження. Одна стрілка веде до варіанту, стрибнути у неї та здатися. Падати. Довго-довго, до набуття стану апатії. Падати та ніколи не відчути дна. Саме на такому розгалужені зараз ми. Будь ласка, браття, давайте відкинемо назавжди перший варіант».

                    2. Цей ком докотився до самого краю землі . Надія була, вона голосно кричала, але її ніхто не чув, а ті хто чули - ігнорували. « Темна кімната, пусті слова. Ніхто вже у них не вірить. Вони втрачають свою вагу. Стають наче електрон. Пилом припадають обіцянки, які знудились лежати в тіні на полицях шафи, яка покрилася пліснявою. Єдине, що нам потрібно, це знайти вікно та відсунути важкі чорні гардини. Ми знайдемо його, я вірю, я знаю, я сподіваюсь...» - ще одна цитата виписана мною.

   

3. ... І ось, це сталося, ніхто нічого не робив, це просто збіг обставин. Винити було нікого. «Пожежа. Крах. Попіл. Хтось підпалив наше поле з квітами. Чарівні метелики, які його населяли, з часом все відлітають далі та далі, на інші луги. Там панує сонце, там цвітуть квіти жовтого кольору, там пахне свіжим весняним повітрям. Ну ж бо, возз’єднаймо ці чарівні світи!». І вони змогли, вони стали одним із тих чудесних місць, де цвітуть каштани, де перед очима – мрія. Один великий крок закрив всю катастрофу.

*   *   *

«Україна спадала з обіймів в обійми, йшла без спочинку, йшла без змоги спинитися й утворити собі по серцю вільне життя...» - писав Іван Огнієнко. Всі ми хоч раз стояли на розгалуженні доріг, усім хоча б раз доводилося обирати. Наступив такий момент і для України. Це чудово, коли є змога стати кращим, вільним, коли є змога стати на рівень ближчими до своїх ідеалів. Я гадаю, якщо Україна вступить до ЄС,  ми полетимо вище, ми само реалізуємося. Україна – пташка, а ЄС – крила, потрібно тільки з’єднати ці два компоненти. Візьмімо палітру, об’єднаймо на великому полотні бажання кожного, врахуємо кожну дрібницю, адже ми це можемо. Ми всі художники. Ну ж бо, давайте візьмемо пензлик та  будемо творити свою Утопію. Майбутнє України — в ЄС!

Я - ЄВРОПЕЄЦЬ

Європа – це невелика частина світу, яка займає всього 8% земної суші. Більшість людей, що живе тут, прагнуть стати членами ЄС. Зрозуміло, що це не так легко. Аби бути європейським народом, потрібно внести значні кошти в державний бюджет. Із географічної точки зору, Україна вже знаходиться в центрі Європи. На жаль, важко сказати, що наша держава є європейською в політичному, економічному житті.

Говорячи про Європу, звичайний українець уявляє зовнішній, матеріальний вияв цього поняття.  Насправді його слід розуміти значно ширше.

Перш за все, це внутрішня свобода й культура людини, усвідомлення чітких рамок у стосунках із людьми, відповідальність перед самим собою.

Стати європейцем дуже важко, а ще складніше – ним бути.  Необхідно розуміти, що таке європейськість і євро стандарти. Пояснити ці поняття слід як певний соціальний рівень і законослухняність. Українці поки не розуміють, наскільки важливо боротися за свої права, верховенство, які в усіх сферах європейського життя не викликають ніяких сумнівів.

Що ж означає жити по-європейськи? Насправді, це відчувати себе людиною з великої літери, знати свої права та обов’язки й, звісно ж, не забувати виконувати їх. А розуміти життя та власні можливості – це визначення поняття «бути європейцем».

На мою думку, щоб стати європейським народом, українці повинні поступово «перевтілюватися». Це можна розтлумачити наступним чином. Необхідно щохвилини розуміти й пам’ятати той рівень, до якого ми прагнемо, цінності, які ми отримаємо внаслідок євроінтеграції. Люди не повинні чекати, доки це станеться, а намагатися самостійно, своїми зусиллями змінювати ставлення до світу, його проблем і здобутків. Українському народові варто не лише зрозуміти своє призначення, як частини Європейського Союзу, а й шляхом рішучих дій реалізувати себе й упевнено йти до своєї мети: стати демократичною, цивілізованою й вільною нацією.

Я вірю, що все це можливо. Проте буденна суєта, стає українцям на заваді. Якщо вони справді захочуть увійти до Європейського Союзу, то  силою свого розуму й думок звільняться від мотлоху минулого й дозволять собі почуватися справжнім європейцем – упевненими та сильними громадянами України.

АНАСТАСІЯ ЦАРУК